|
На всю широчiнь, аж ген до виднокола, розметали вiльнi крила
повнозернi колгоспнi лани. Над ними, пориваючись у небо, женуть
животворнi блискавицi електрощогли, запалюють над гордими мiстами i селами
сонця, озиваються впевненим робочим ритмом у заводських i фабричних цехах.
Щасливi люди на оновленiй землi спiвають пiснi радостi й волi, творять
золотий хлiб i твердосплавнi iнструменти, снiжний цукор i мiцний цемент.
Над Случчю i Бугом, над Днiстром i Горинню висявають у небi веселки,
немов посмiшки людей, якi живуть тут.
Хмельниччина... Щедра i добра земля, розкiшна в красi своїй. Неповторна врода цього краю не могла не схвилювати трепетного серця Лесi Українки. Тож уста її прошепотiли замрiйливо: Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало. Слова цi мовленi бiльше вiсiмдесяти лiт тому, коли непомiрнi недоля i горе справляли у краї свої чорнi бенкети, коли капiталiстична колiсниця нещадно топтала цей зовнi тихий i прекрасний закуток. I якими ж воiстину неповторними барвами заграв край подiльський, запроменився чудесними перлами, коли волею Великого Жовтня спроваджено в небуття i недолю, i горе, назавжди зметено гнiт соцiальний i нацiональний, котрий на тодiшньому глухому Подiллi поєднавсь особливо оголено i потворно. Канули у вiчнiсть вузенькi бiдацькi смужки землi, i похиленi хати iз солом'яними стрiхами, i панськi маєтки, спорудженi на мужицьких кiстках i кровi, i п'янi корчми, i безнадiя людська, й тяжкий сум... Подiлля нинiшнє - це край великих заводiв i фабрик, багатих колгоспiв i радгоспiв, свiтлих шкiл та iнститутiв, край загального достатку-матерiального i культурного. Розташована в межах Волино-Подiльської височини, Хмельниччина займає 20,6 тисячi квадратних кiлометрiв. П'ять областей є її сусiдами - Вiнницька, Житомирська, Тернопiльська, Ровенська i Чернiвецька. Бiльша частина територiї Хмельниччини - це лiсостеп, i лише на пiвночi - зона Полiсся. Та де б не були ви - у соснових борах Славути чи на хвилястiм казковiм роздоллi над Пiвденним Бугом, блукали тiнистими дiбровами чи опинилися на пiвднi, де над крутими берегами Днiстра збiгають сади i виноградники,- повсюди вабить вас неповторнiсть подiльської краси. Недарма влiтку i мандрiвникiв, i вiдпочиваючих манять синi плеса Горинi i Новоставського озера, щедро надiлена природою <Подiльська Швейцарiя> - Стара Ушиця i розважливi лiси та численнi парки з найрiзноманiтнiшими породами дерев. Гарна природою, наскiльки ж красива земля ця своїми людьми, наскiльки ж бо горда вона неповторним соцiалiстичним сьогоденням i героїчною минувшиною... Скiльки можуть оповiсти про життя i вiкопомну боротьбу наших предкiв проти рiзних напасникiв розкопанi вали древнього Iзяслава i замисленi вежi Кам'янця!.. Мовчазливi Медоборськi гори i досi бережуть сивi легенди про опришкiв Северина Наливайка, а нинi тиха i спокiйна рiчка Iква розкаже про знамениту сiчу вiйська Богдана Хмельницького пiд Пилявцями, де була одержана ще одна блискуча перемога у визвольнiй вiйнi українського народу проти польсько-шляхетського гнiту i за возз'єднання України з Росiєю. А коли на оновленiй землi у 1954 роцi святкували 300-рiччя возз'єднання України з Росiєю, вдячнi нащадки нарекли область Хмельницькою, а її центр Проскурiв перейменували у мiсто Хмельницький. В iм'я борнi за нинiшню долю просiкла тут свої маршрути ленiнська "Искра", продзвенiли смiливi рейди дивiзiї Щорса, процокало на конях Червоне козацтво Примакова, визволяючи рiдну землю вiд петлюрiвцiв, врангелiвцiв та iноземних iнтервентiв. I про все те мовлять скульптурнi пам'ятники i меморiальнi дошки, монументи i обелiски, легенди i пiснi. ...Цю землю сходив великий Кобзар. Тут набиралися творчої снаги Степан Руданський i Анатолiй Свидницький, Леонiд Глiбов i Микола Леонтович, Владислав Заремба i Михайло Завадський. З подiльським краєм пов'язана доля росiйського поета К. М. Батюшкова, поета-декабриста В. Ф. Раєвського, письменникiв О. I. Купрiна, С. М. Сергєєва-Ценського, блискучої росiйської артистки М. Г. Савiної. Тут жили i працювали вiдомий український фiлолог-славiст П. Г. Житецький, видатний радянський мiкробiолог Д. К. Заболотний... Подоляни гордяться залiзною когортою витязiв революцiї - активним учасником боротьби за владу Рад, бiльшовиком-ленiнцем В. Володарським, вiдомими державними i партiйними дiячами В. П. Затонським, Д. 3. Мануїльським, революцiонерами М. Є. Врублевським i Є. С. Шлiхтер. У почеснiй шерензi творцiв нової, комунiстичної доби вiдома всьому свiтовi людина залiзної волi, письменник-комунiст Микола Островський i шепетiвський пiонер Герой Радянського Союзу Валя Котик, першi подiльськi п'ятисотенницi Христина Байдич, Катерина Андрощук, Марина Пилипчик i почесний голова прославленого летавського колгоспу, двiчi Герой Соцiалiстичної Працi Давид Бойко; нацiональний герой Алжiру радянський солдат Микола П'яскорський, який знешкодив бiльше десяти тисяч мiн, вiддавши своє життя за мирне небо далекої країни. За кожним таким iм'ям - священна причетнiсть до долi Радянської Батькiвщини, вiрнiсть ленiнським заповiтам. У братньому колi народiв соцiалiстичної Вiтчизни, щасливi i гордi за свою долю, впевнено iдуть подоляни в комунiстичне завтра. ...Вони були землелюбами, уличi й тиверцi, волиняни й дулiби, якi жили тут десять столiть тому. Та накотилися на Русь дикi орди. Навiжена монголо-татарська лавина поглинула в 1241 роцi i Подiлля. Сто рокiв томилась земля подiльська пiд чорним iгом. А пiзнiше за цей край спалахнула вiйна мiж польськими магнатами i литовськими феодалами. Перемiгши в нiй, польська шляхта в 1434 роцi створила Подiльське воєводство з центром у Кам'янцi-Подiльському. Хижацьке винищення багатств, релiгiйне одурманення народу - ось що принесли йому новi "покровителi". Чорнiло вiд безправ'я сонце, висихала душа, та не чорнiла народна жага до волi. I смолоскипами народного гнiву у 1594 роцi запалали подiльськi товтри - то повiв козакiв i селян проти панства Северин Наливайко. I запалало полум'я народної помсти на Київщинi i Волинi, Галичинi та в Бiлорусiї. А ще пiдняли свiй голос на захист волi, проти єзуїтських посягань речники народу, подiльськi письменники-полемiсти Iсайя Кам'янчанин, Герасим i Мелетiй Смотрицькi, Дем'ян Наливайко... Справжнi вулкани народного гнiву сколихнули Подiлля пiд час визвольної боротьби українського народу в 1648-1654 роках. Населення вливалося в доблесне вiйсько Богдана Хмельницького. Попонне i Старокостянтинiв, Меджибiж i Пилявцi, Кам'янець i Жванець - усi цi мiсця овiянi легендами, бо ж тут вершилися великi переможнi битви пiд проводом Богдана Хмельницького i його доблесних сподвижникiв - Максима Кривоноса, Данила Нечая, Iвана Богуна. З Кам'янця-Подiльського у груднi 1653 року Богдан Хмельницький поїхав на Переяславську раду, де у 1654 роцi було проголошено акт великого iсторичного значення - возз'єднання України з Росiєю. За Андрусiвською угодою (1667 p.) Подiлля, як i вся Правобережна Україна, залишалося у складi Речi Посполитої. Лише через 126 рокiв прийшло довгождане возз'єднання з Росiєю. У першiй половинi XIX ст. подiльська земля знову стає ареною запеклої антифеодальної боротьби. Проти хижого панства повiв народних месникiв нескорений Устим Кармалюк. З 1813 по 1835 рiк вони наводили жах на бузувiрiв-помiщикiв. 20 тисяч селян у загонах Кармалюка вершили справедливу класову помсту над визискувачами. З наростанням революцiйного руху в країнi у кiнцi XIX-на початку XX столiття на Подiллi створюються соцiал-демократичнi органiзацiї. Щастя народне iшло через важкi кровопролитнi бої з капiталом, пiд прапором народженої i загартованої у цих битвах ленiнської партiї. Для змужнiння пролетарського руху особливо багато зробила ленiнська газета "Искра", один iз маршрутiв якої пролягав з-за кордону в Росiю через Подiлля. Бо ж ...бракло iскрини, живущої iскри, як правда, нестримної i єдиної, i щоб Революцiї обелiски встали над плахами i гiльйотинами, щоб розбуявся барвiнком чорнозем на зло блекотi i свинцевим вiхолам! "Искра" - запал живодайним грозам - лети Кам'янцем моїм i Теофiполем через руки змозоленi, вiрнi, порепанi, душi, гартованi острогами-лiкнепами. Спопеляючи кам'яницi, мундири й трони, лети, моя птице, кровинко червона! I вона летiла, розпалюючи у трудiвничих душах полум'я бiльшовицьких iдей, зовучи до очисного Жовтневого урагану. В час цей бiльшовицькi органiзацiї Подiлля все бiльше поширюють свiй вплив на маси. I коли прогримiв на весь свiт вiщий залп "Аврори", луни його спрагло вiдгукнулися на Подiллi. 13 листопада 1917 року було проголошено Радянську владу в Кам'ян-цi-Подiльському, а невдовзi - в Iзяславi, Проскуровi, Старокостянтиновi... 6 грудня газета ревкому 7-ї армiї "Известия" опублiкувала в Проскуровi декрети Радянської влади про мир i землю. Та перш нiж будувати мирне життя на землi, треба було вiдвоювати його в борнi проти банд Центральної ради i Директорiї, проти iноземних iнтервентiв. Пам'ять людська, пам'ять священна навiчно зберiгає iмена борцiв за Владу Рад на Подiллi. А серед них висявають iмена воєначальникiв молодої Червоної Армiї першої у свiтi робiтничо-селянської держави - С. М. Будьонного i К. Є. Ворошилова, М. О. Щорса i Й. Е. Якiра, В. М. Примакова i Г. 1. Котовського. У сузiр'ї тих, хто незабутнiй, i юний кiннотник Корчагiн-Островський, i гречанськi червоногвардiйцi, i вiсiмнадцятирiчна батрачка з Берездова, кавалер ордена Червоного Прапора Ольга Ясинська, що воювала у 19-му кавполку Першої Кiнної, i брати Микола та Наум Кицани з Голоскова, яким знавiснiлi петлюрiвцi за вiру в Радянську владу викололи очi... Багато кровi пролито за червону волю, за право трудового народу творити своє щастя. Розгромивши ворогiв Радянської влади, трудящi Подiлля пiд проводом партiї Ленiна гаряче взялися за велику вiдбудову народного господарства. У цей напружений i складний час подоляни вiдчували дружню руку вiрних посланцiв партiї - М. I. Калiнiна, Г. I. Петровського, свого земляка В. П. Затонського, якi подали велику допомогу у розв'язаннi важливих полiтичних i господарських проблем. До 1927 року на Подiллi завершилася вiдбудова народного господарства. Трудящi краю, як i весь народ радянський, приступили до здiйснення ленiнського плану побудови соцiалiзму в нашiй країнi. Уже в 1929 роцi промисловiсть сучасної Хмельницької областi вийшла на рубiж 1913 року, а в другiй п'ятирiчцi цей рубiж перевершено бiльш як у 2,5 раза. В новому, колективному братствi знайшли своє щастя селяни. Розпросторилися духовнi обрiї людей. У могутнiй сiм'ї радянських народiв подоляни кували своє щасливе майбутнє... Та 22 червня 1941 року гiтлерiвськi фашисти вiроломно увiрвалися на нашу землю Як i скрiзь, шлях гiтлерiвцiв на Подiллi - то чорний шлях пiдлоти, ганьби, кровi i слiз. То перетворенi в попiл мiста i села, останнiй крик розтерзаного немовляти, безутiшне горе сивої жiнки. Восени 1941 року загарбники органiзували у Славутi центральний збiрний табiр Правобережної України для поранених червоноармiйцiв, якi потрапили в полон. Оскаженiлi гiтлерiвцi випробовували на полонених вакцини холери, тифу, мучили голодом, мордували їх. Фашистськi нелюди та їхнi посiпаки замордували на територiї областi 478 тисяч чоловiк i вивезли на каторжнi роботи 117 тисяч подiльських юнакiв i дiвчат. Та не могли цивiлiзованi розбiйники подолати волелюбного радянського народу. Нещадним полум'ям гнiву озвалися подiльськi мiста i села. На заклик партiї пiднялися проти ворога всi - вiд малого до старого, для кого честь i незалежнiсть соцiалiстичної Вiтчизни - над усе. В Шепетiвцi i Славутi, в Проскуровi i Сатановi, в Меджибожi i Чемерiвцях - повсюдно народнi месники, органiзованi комунiстами, громили фашистських загарбникiв. Бойовi дiї пiдпiльникiв i партизанiв скеровував i координував пiдпiльний обком партiї на чолi з депутатом Верховної Ради СРСР С. А. Олексенком. Партизанськi з'єднання С. Олексенка, А. Одухи, I. Скубка, I. Шитова уславили себе багатьма бойовими операцiями i разом з радянськими воїнами-визволителями очищали в 1944 роцi область вiд фашистських загарбникiв. Нiколи не померкнуть в пам'ятi людськiй iмена керiвника Проскурiвського пiдпiлля М. Храновського та його вiдважних побратимiв П. Семенюка, П. Вiтанова, М. Трембовецької, Й. Селiванова, К. Кошарського, М. Запалацького, керiвникiв Славутського i Шепетiвського пiдпiлля Героя Радянського Союзу лiкаря Ф. Михайлова i О. Горбатюка, юних народних месникiв Героя Радянського Союзу Валентина Котика, Степана Кищука, Володимира Ковальчука, Миколи Трухана - всiх тих, хто вiддав життя за сонячний день i щастя Радянської Батькiвщини. Не осоромили честi захисникiв землi рiдної подоляни i на фронтах Великої Вiтчизняної вiйни. 57 чоловiкам присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Троє з них - О. Коробчук, В. Майборський, Й. Окинський - повторили подвиг Олександра Матросова. I нинi, коли свiтлi комунiстичнi ранки сурмлять трудову зорю, коли з щасливим серцем подоляни стають до роботи, з ними назавжди в строю тi, хто увiйшов у безсмертя. "Майже вся промислова дiяльнiсть зосереджена на обробцi рослинної продукцiї" - так охарактеризоване Подiлля в енциклопедичному словнику Граната, виданому в 1913 роцi. Справдi-бо, на цю галузь виробництва в 1909 роцi припадало 96,8 процента всiєї продукцiї. Бруднi цукроварнi, невеличкi суконнi i тютюновi фабрики, млини та винокурнi, дрiбнi майстернi - такий був промисловий пейзаж краю. Про економiчний потенцiал цих пiдприємств яскраво мовить така цифра: на кожне з них у середньому припадало по сiм робiтникiв. Про нестерпне життя робiтництва за часiв царизму писано багато. На Подiллi воно було особливо тяжким. На заводах робочий день тривав 11-13 годин. Жорстока експлуатацiя, частi калiцтва, туберкульоз - ось характернi риси умов працi i побуту отих подiльських Воликiв, так драматично виписаних Михайлом Коцюбинським. Пiд зорями Жовтня промислова карта областi змiнилася докорiнно. На мiсцi невеличких кустарних пiдприємств виросли новi корпуси фабрик i заводiв, сотнi будiвель промислового призначення. Нестерпний бiль у серцi викликають спогади про згарища, понiвеченi конструкцiї заводiв i фабрик, що їх залишили пiсля себе гiтлерiвськi бузувiри. На територiї областi вони зруйнували сотнi будiвель промислового призначення, знищили або пограбували устаткування пiдприємств. Ще гримiли переможнi битви Великої Вiтчизняної вiйни, а з Росiйської Федерацiї, Середньої Азiї i Закавказзя йшли на Подiлля ешелони з устаткуванням, машинами, металом, цементом. Партiя й уряд, велика сiм'я радянських народiв дбали про кожен куточок радянської землi, щоб на мiсцi попелищ пiднялися пшеницi, загучали сурми заводiв i фабрик. Нинi на Хмельниччинi бiльш як 300 великих пiдприємств. Понад сто з них споруджено за останнi 20 рокiв. Новоселами стали в областi такi галузi промислрвостi, як електротехнiчна, машинобудiвна, приладобудiвна, радiоелектронна. Виросла будiвельна iндустрiя, транспорт, зв'язок. I тепер уже не уявити мiсто Хмельницький без заводiв трансформаторних пiдстанцiй чи тракторних агрегатiв, радiотехнiчного або "Катiону". Бо ж народилися новi, у п'ять-шiсть тисяч чоловiк робiтничi колективи, покурсували в рiзнi кiнцi Союзу i бiльш як у 50 країн свiту ешелони з ранiше не знаною тут продукцiєю... Двi третини обсягу продукцiї народного господарства Хмельниччини дає промисловiсть. На пiвднi областi, у мiстi Кам'янцi-Подiльському, завершується будова союзного значення - цементний завод-гiгант. Споруджується вiн багатонацiональною сiм'єю - українцями, росiянами, бiлорусами, литовцями, молдаванами, латишами. Гордiстю кам'янчан є приладобудiвний, електромеханiчний, кабельний заводи, бiографiя яких пишеться на наших очах. Пишеться творчо й натхненно - чотирьом видам продукцiї приладобудiвного - першим в областi - присвоєно Знак якостi. На пiвночi Хмельницької областi розташований Понiнкiвський картонно-паперовий комбiнат. Маючи один з найпотужнiших у країнi зошитових цехiв, вiн забезпечує зошитами майже всi школи республiки. А в Полонному пiсля реконструкцiї вдруге народився фарфоровий завод. Тепер вiн щороку випускає понад ЗО мiльйонiв фарфорових виробiв. Доброї слави зажив славутський завод "Будфаянс". У системi Мiнiстерства промисловостi будiвельних матерiалiв СРСР вiн досяг найвищої продуктивностi працi. Донедавна аграрнi райцентри Волочиськ i Деражня перетворюються нинi на iндустрiальнi. У Волочиську споруджено завод "Кулон", що входить до ленiнградського об'єднання "Позитрон", а в Деражнi й районi працюють iнструментальний та плодоконсервний заводи. Високопродуктивною галуззю в областi залишається харчова промисловiсть, особливо - цукрова. За повоєннi роки на Хмельниччинi споруджено потужнi цукровi заводи в Городку, Наркевичах, Кам'янцi-Подiльському, якi щодоби переробляють понад 85 тисяч центнерiв бурякiв. Лише другий городоцький цукрозавод "споживає" за добу бурякiв бiльше, нiж у дореволюцiйний час десять заводiв, разом узятi. Нинi будується Теофiпольський цукровий завод-велетень, що перероблятиме 60 тисяч центнерiв сировини щодоби. За роки Радянської влади викувався новий тип робiтника-людини високосвiдомої, передової, вiдданої ленiнським iдеям. Працювати по-комунiстичному - ось девiз тисяч i тисяч трудящих. Почесне комунiстичне наймення на Хмельниччинi носять десятки заводiв i фабрик, сотнi цехiв та дiльниць, тисячi бригад. Славлять своїм трудом рiдну землю заслужений будiвельник України, кавалер ордена Ленiна М. А. Сторожук, депутат Верховної Ради СРСР слюсар-монтажник Хмельницького заводу трансформаторних пiдстанцiй Г. Я. Мiрошникова, начальник апаратно-прядильної дiльницi Славутської суконної фабрики Герой Соцiалiстичної Працi А. Ф. Яроцька, заслужений рацiоналiзатор республiки, кавалер ордена Ленiна, робiтник Хмельницького цукрового заводу Ф. Г. Радецький, Герой Соцiалiстичної Працi, апаратник з Кам'янця-Подiльського Й. Т. Севйолов, знатна ткаля з Дунаївцiв Н. Д. Дармороз, кавалер Золотої Зiрки, машинiст екскаватора управлiння "Полiссяводбуд" Б. П. Стадник... У шанований ряд переможцiв соцiалiстичного змагання стали колективи Полонського фарфорового i Старокостянтинiвського цукрового заводiв, Кам'я-нець-Подiльського комбiнату хлiбопродуктiв i Хмельницького тресту будiвельних матерiалiв "Хмельницькбудматерiали", Шепетiвської районної друкарнi i славутського заводу "Будфаянс"... ...I ось ударний поступ завершального року дев'ятої п'ятирiчки. В цехах i бригадах, на будiвельних майданчиках, в усiх виробничих колективах - всюди шириться соцiалiстичне змагання за гiдну зустрiч XXV з'їзду партiї, за дострокове виконання завдань п'ятирiчки. Передовий робiтник Кам'янець-Подiльського електромеханiчного заводу комунiст Андрiй Грубов виконав своє п'ятирiчне завдання за 3 роки i 8 мiсяцiв. Його заклик "П'ятирiчку-за чотири!" було пiдхоплено всiєю трудовою Хмельниччиною. Робiтник Хмельницького заводу тракторних агрегатiв Костянтин Банiт вiдкрив особистий рахунок вкладу у фонд дев'ятої п'ятирiчки. На фабриках i заводах областi з'явилися тисячi його послiдовникiв. Упевнено шириться змагання за дострокове завершення виробничої програми, за високу якiсть продукцiї. Бiльш як 100 видам продукцiї пiдприємств Хмельниччини присвоєно Знак якостi. Кам'янець-По-дiльськi приладобудiвники вже випускають з таким знаком 70 процентiв виробiв. А народна снага невичерпна. Кипить праця, осяяна покликом партiї. I Хмельниччина, край промисловий, щасливо вслухається в переможнi ритми трудiвничих звершень. * * * Серед багатьох передових колгоспiв Хмельниччини особливо видiляється сiльгоспартiль "Україна" села Лiсоводiв Городоцького району. Слава цього колгоспу облетiла весь Радянський Союз. Ще у 1959 роцi колгосп "Україна" представляв колективне сiльське господарство нашої країни на Радянськiй виставцi в Нью-Йорку, а через рiк - на Всесвiтнiй сiльськогосподарськiй виставцi в столицi Iндiї - Делi. Уже в той час на лiсоводiвський гектар землi припадало м'яса в два з лишком рази i молока - у п'ять разiв бiльше, нiж у Сполучених Штатах Америки. Чи треба дивуватися, що за кордоном, зокрема на американському континентi, про це господарство писано багато. Колгоспнi Лiсоводи - чудовий приклад того, як оновив подiльське село соцiалiстичний устрiй. До Великої Жовтневої соцiалiстичної революцiї Подiлля було вiдсталим аграрним районом. У 1910 роцi селяни, або 81 процент населення, не володiли i половиною землi. А помiщики, якi не становили навiть i одного процента, тримали її у своїх руках 44,4 процента. Решта землi належала церквi i чиновництву. I ще один приклад. До революцiї в губернiї налiчувалося 38 тисяч дерев'яних сох, а одна сiвалка припадала на 14 тисяч гектарiв угiдь, або на 14-15 сiл. Селяни стогнали вiд нещадного помiщицько-куркульського визиску. Великий Жовтень прослав подiльським хлiборобам нову долю. За ленiнським Декретом про землю вони одержали у своє користування 527 тисяч десятин колишнiх помiщицьких угiдь. Радянська влада допомагала селянам пiдносити господарство, надавала кредити, забезпечувала насiнням, реманентом, сiльськогосподарськими машинами. Справжнє щастя вiльної працi знайшли селяни в колективному господарюваннi. Партiйна турбота про змiцнення колгоспiв виявлялась у всьому. У 1930 роцi створюються першi МТС - у Жванцi, Новiй Ушицi, Орининi, Проскуровi, Вiйтiвцях, Чорному Островi... Будувати селянам нове життя дружно допомагав робiтничий клас. З Ворошиловграда, Днiпропетровська та iнших мiст Радянського Союзу на постiйну роботу в колгоспи прибули двадцятип'ятитисячники. Тiльки з 1934 по 1939 рiк урожай зернових подвоївся. Виросли чудовi майстри хлiборобської справи, На всю країну пролунала тодi слава подiльських п'ятисотенниць Катерини Андрощук, Христини Байдич i Марини Пилипчик. Вони були удостоєнi найвищої нагороди Радянського Союзу - ордена Ленiна. Багатогалузеве колгоспне виробництво почало приносити високi доходи. Зростали неподiльнi фонди колгоспiв, вагомiшав трудодень. У 1940 роцi 650 колгоспiв областi i 5 тисяч передовикiв були учасниками Всесоюзної сiльськогосподарської виставки. Того ж року Орининська МТС, летавський колгосп iменi В. I. Ленiна та колгосп iменi Я. М. Свердлова села Гусятина Чемеровецького району були вiдзначенi орденами Ленiна, а колгосп iменi Ф. Е. Дзер-жинського села Кугаївцiв цього ж району - орденом Трудового Червоного Прапора. З новою силою трудова слава подiльських хлiбодарiв помножилася у час повоєнний. В 1947 роцi хлiбороби областi виростили багатий урожай зернових i технiчних культур. За це 40 новаторам сiльськогосподарського виробництва присвоєно звання Героя Соцiалiстичної Працi, а бiльше 1200 передовикiв нагороджено орденами i медалями. Цiле сузiр'я Героїв засяяло у доблеснiй Летавi - 11 кращих трудiвникiв стали кавалерами Золотої Зiрки. За самовiддану працю 258 хлiборобiв було удостоєно урядових нагород. ...У Москвi, в Третьяковськiй галереї, привертає увагу шанувальникiв мистецтва сповнене сонця полотно "Хлiб". На ньому - усмiхненi, закоханi в працю люди. Це летавцi. В листi, який зберiгається в колгоспi, автор картини народний художник УРСР Тетяна Яблонська писала: "Я хотiла розповiсти у своїй картинi про перемогу колгоспного ладу, про перемогу соцiалiзму на селi. Менi хотiлося показати, як добре, весело, дружно ви працюєте..." Завдяки постiйнiй турботi партiї про розвиток соцiалiстичного сiльського господарства колгоспи областi ще бiльше змiцнiли, зросла їхня матерiально-технiчна база. Подiльськi ниви стали родючiшими, багатшими. За успiхи, досягнутi у пiднесеннi сiльського господарства, Хмельниччина в 1958 роцi була нагороджена орденом Ленiна. Сiм'я Героїв Соцiалiстичної Працi поповнилася ще 8 подолянами. А голова ле-тавського колгоспу iменi В. I. Ленiна Д. В. Бойко був вiдзначений другою Золотою Зiркою Героя. Орденами i медалями увiнчана натхненна праця 1670 передовикiв. Чудовi перспективи для дальшого розвитку сiльського господарства вiдкрив березневий (1965 p.) Пленум ЦК КПРС. Вже у 1966 роцi на Хмельниччинi зiбрали по 24 центнери зернових з гектара. Колгоспи областi одержали 350 мiльйонiв карбованцiв прибутку, або на 38 мiльйонiв карбованцiв бiльше, нiж у попередньому роцi. Багато зроблено i для дальшого розвитку громадського тваринництва. В останнi роки чимало колгоспiв областi у виробництвi продуктiв тваринництва почали переходити на промислову основу. Уже працюють комплекси по вiдгодiвлi великої рогатої худоби на 3 тисячi голiв у колгоспi "Червона зiрка" Волочиського району, по вiдгодiвлi свиней на 8 тисяч голiв одноразової постановки в колгоспi "Україна" Кам'янець-Подiльського району, молочний комплекс на 1600 голiв у колгоспi iменi Куйбишева Летичiвського району, птахофабрика на 100 тисяч курей в колгоспi "Україна" Дунаєвецького району. На Хмельниччинi дiють десятки комплексiв по вiдгодiвлi свиней, спецiалiзованих господарств по виробництву яловичини, спецiалiзованих птахоферм i птахофабрик. Тепер на Хмельниччинi 518 колгоспiв. На кожний з них в середньому припадає близько 3200 гектарiв угiдь. Iндустрiальна мiць колгоспiв вимiрюєiься бiльш як 12 тисячами тракторiв, 8 тисячами зернових i спецiальних комбайнiв, 10 тисячами вантажних автомобiлiв. Усi колгоспи електрифiкованi. Вони мають у своєму розпорядженнi понад 50 тисяч електромоторiв. На Хмельниччинi є господарства, якi являють собою академiї передового досвiду. Саме таким є ордена Ленiна колгосп "Україна" Городоцького району, що його бiльше чвертi вiку очолює умiлий органiзатор, Герой Соцiалiстичної Працi, депутат Верховної Ради СРСР Г. I. Ткачук. Тут щорiчно одержують з кожного гектара не менше 40 центнерiв зерна, а в стогектарному обчисленнi виробляють по 200 центнерiв м'яса i понад 1000 центнерiв молока. Високi економiчнi показники мають ордена Ленiна колгосп iменi В. I. Ленiна та колгосп iменi XXII з'їзду КПРС Волочиського району, радгосп "Шарiвка" Ярмолинецького району, колгоспи "Подiлля" Шепетiвського району, "Радянська Україна" Красилiвського, iменi Комiнтерну Деражнянського, iменi А. О. Жданова Старокостянтинiвського та "Україна" Бiлогiрського району... Десятки подiльських колгоспiв вийшли на 400-500-центнерний рубiж в одержаннi цукрових бурякiв. Ряд механiзованих ланок стали змагатися за 80-100-центнернi урожаї кукурудзи. Лiсоводiвськии ордена Ленiна колгосп "Україна" - iнiцiатор боротьби за збiльшення виробництва i заготiвель продуктiв тваринництва. За працю самовiддану i шана велика. Лише в останнi роки лави орденоносцiв поповнило бiльше 6 тисяч подолян, десяткам з них присвоєно звання Героя Соцiалiстичної Працi. Славою овiянi iмена голiв колгоспiв, на чиїх грудях виблискує Золота Зiрка,- М. О. Кирилюка, I. О. Масловського, В. I. Никитчука, М. В. Пiдгородецького, В. В. Стеньгача, Г. Ф. Целеха... Подоляни пишаються новаторами сiльськогосподарського виробництва, серед яких Герої Соцiалiстичної Працi ланковi механiзованих ланок Олена Михальчишина та Марiя Либа з Летичiвського та Красилiвського районiв, доярка Бронiслава Антоно-ва з Дунаєвеччини, комбайнер Микола Янчук з Городоцького району, вожаки тракторних бригад Андрiй Гайдашевський та Василь Музика з Летичiвського i Хмельницького районiв. Розквiтає земля подiльська, виплекана чесними трудiвничими руками. Воiстину прекрасних людей народила вона - ковалiв свого щастя, звитяжцiв, мудрих працелюбiв, вiдданих синiв Радянської Батькiвщини. Колись письменник Олександр Купрiн, який служив армiйським пiдпоручником у дореволюцiйному Проскуровi, так вiдгукнувся про нього у своєму "Поєдинковi": "...вокзал був єдиним мiсцем, куди обивателi їздили частенько погуляти й розважитися, i навiть пограти в карти, їздили туди й дами до прибуття пасажирських поїздiв, що було маленькою розвагою в страшеннiй одноманiтностi провiнцiального життя". А хiба краще враження справляв губернський центр Кам'янець-Подiльський? Як засвiдчувала губернська газета "Подолия" вiд ЗО червня 1913 року, "новий мiст так забруднений гноєм i землею, що навiть пiсля порiвняно невеликого дощу на ньому утворюються непролазнi калюжi. Перехожi з великим зусиллям пробираються вузькими тротуарами мiста, вживаючи всiх заходiв обережностi, аби не впасти або щоб не бути заляпаними з голови до нiг болотом, яке розкидається кiньми й екiпажами". До речi, новий мiст пролягав по однiй з головних вулиць Кам'янця. В нинiшньому обласному центрi Хмельницькому годi шукати й натяку не те що на дореволюцiйний, а навiть на Проскурiв довоєнний. По обох берегах Пiвденного Бугу розкинулись свiтлi, просторi квартали багатоповерхових будинкiв. На пiвденно-захiднiй околицi мiста виросли корпуси Технологiчного iнституту побутового обслуговування, на пiвнiчнiй - кооперативного технiкуму... Щоб уявити темпи оновлення й розбудови, послухаймо мову цифр. В 1940 роцi увесь мiський житловий фонд вкладався в 130 тисяч квадратних метрiв, а тiльки за чотири роки дев'ятої п'ятирiчки житловий фонд обласного центру збiльшився на 400 тисяч квадратних метрiв. Сьогоднiшнє обличчя Хмельницького визначають школи i мистецькi заклади, сотнi магазинiв, десятки пiдприємств громадського харчування, дитячих садкiв i ясел, лiкувальних установ та об'єктiв побутового призначення. Заклечане зеленню паркiв i скверiв, добре впорядковане, мiсто чарує i радує. Все бiльше розповеняється у красi славетна подiльська перлина - Кам'янець над рiчкою Смотричем. В ансамблi мiста-неповторнi iсторичнi пам'ятки, свiдки незабутньої iсторiї краю. Це передусiм фортеця i замковий мiст, Руська та Польська брами, Кушнiрська, Гончарна i Рiзницька башти... Вибудувався цiлий привокзальний район та житловий масив поблизу цукрового заводу, а на пiвнiчнiй околицi мiста - велике селище Смирнова. Новi громадськi примiщення вiдзначаються легкiстю конструкцiй, гарним зовнiшнiм оздобленням. Привертають увагу сучасною архiтектурою центральний унiвермаг, комбiнат побутового обслуговування, авiа- i автовокзали. Нового вигляду прибрали i iншi мiста Хмельниччини - стародавнiй i по-новому розквiтлий Iзяслав, замрiяна в соснових борах Славута i дзвiнкоголоса Шепетiвка, Дунаївцi i Волочиськ... У п'ятиповерховi жилi будинки почав оселятися Красилiв. У центрi мiста кiнотеатр на 600 мiсць, унiвермаг, поштамт. Споруджено також автовокзал i цiле лiкарняне мiстечко. Бурхлива соцiалiстична доба вдихнула нове життя подiльським селам. Колись їх знали такими: хатки пiдслiпувато дивляться з-пiд стрiх на вузенькi кривi вулицi перекошеними вiконцями, найвищi "духовнi" i "соцiальнi" заклади - церква i шинок. Жили отак i трударi села Пирогiвцiв теперiшнього Хмельницького району. Мов про далекий жахливий сон, переповiдається про це в народному музеї. А дiйснiсть нинiшня - то ж вiками сподiвана доля хлiборобiв. У колгоспi "Зоря" знайшли вони щастя, достаток, вiдчули себе творцями своєї долi. Трудiвники колгоспу вирiшили реконструювати i перебудувати село за мiським типом. I от уже вишикувалися двоповерховi будинки-котеджi, в кожному з яких по 2-6 квартир з усiма побутовими вигодами. Споруджено адмiнiстративний будинок, пошту з новою автоматичною телефонною станцiєю на 120 номерiв. У центрi села з'явилися побутовий комбiнат, кафе, їдальня, готель. А ще колгосп вибудував дитячий комбiнат на 160 мiсць та дiльничну лiкарню на 50 лiжок у бригадному селi Бахматiвцi. В усiх трьох селах колгоспу - школи, клуби, бiблiотеки... Не менше цiкавого можна розповiсти про економiчне та духовне багатство Новосiлки, що в Деражнянському районi, i Заслучного Красилiвського району, Привороття на Кам'янеччинi i Макова Дунаєвецького району, Сахнiвцiв у Старокостянтинiвському районi та Летави i Черчого Чемеровецького району... Протягом останнiх рокiв 650 сiл областi перебудовуються за новим генеральним планом. Вони милують око рiвними, широкими вулицями, забудованими чепурними будинками пiд шифером або черепицею. У центрi сiл - просторi площi, де розташованi громадськi будiвлi - школи, лiкарнi, торговi центри, будинки побуту, колгоспнi комунальнi комбiнати. Мiж iншим, колгоспнi комунальнi комбiнати, яких тепер в областi 415, народилися в останнi роки. Новi часи продиктували i новий тип архiтектури будинкiв. Широко використовуючи багатi народнi традицiї у поєднаннi з сучасним досвiдом будiвництва, колгоспники споруджують житла з чотирьох-п'яти кiмнат. Ось вона, промовиста статистика сучасного подiльського села: тiльки в 1973 роцi сiльським трудiвникам Хмельниччини продано 24 тисячi телевiзорiв, понад 12 тисяч радiоприймачiв i радiол, майже 11 тисяч холодильникiв, 12 з лишком тисяч пральних машин, 3600 мотоциклiв i моторолерiв, бiльш як на 12 мiльйонiв карбованцiв меблiв. За той рiк подiльськi колгоспники придбали в особисте користування 1500 легкових автомобiлiв. Принагiдно зауважимо, що майже три чвертi населених пунктiв областi зв'язанi постiйним автобусним сполученням. А чим вимiряти додатковi матерiальнi блага колгоспникiв - пенсiї i стипендiї, путiвки в санаторiї та будинки вiдпочинку, безплатне утримання малюкiв у дитяслах i садках, безплатне навчання в школах, технiкумах, вузах?.. Десятки тисяч колгоспникiв разом з трудiвниками мiста щороку користуються оплачуваними вiдпустками, набираються нових сил для повнокровного творчого життя. Як тут знову не згадати, що в груднi 1912 року в Подiльськiй губернiї було зареєстровано 6 тисяч випадкiв iнфекцiйних хвороб, а в листопадi 1913 року - бiльше 11 тисяч. Епiдемiї забирали багато людей, особливо дiтей. Чим могли зарадити цiй бiдi тих 168 лiкарiв, якi були на територiї нинiшньої областi? Тих всього лиш 25 лiкарiв, що одважилися працювати в селi? Нинi на вартi здоров'я подолян стоять 2750 лiкарiв i 11600 середнiх медичних працiвникiв - досвiдчених охоронцiв людського здоров'я. Скажiмо, медики обласного центру i Кам'янця-Подiльського з успiхом роблять операцiї на серцi i легенях. Те, що недавно було привiлеєм столичних клiнiк, тепер широко застосовується у сiльських лiкарнях. Бо такий закон радянської дiйсностi' щоб людина жила довго й красиво. Тож здоровою будь, людино! Щасливим будь, трудiвнику! Це для тебе, в iм'я блага твого йде комунiстичне оновлення на землi, вершиться все прекрасне i чисте, iдо може вершитися пiд сонцем. ...Коли до колгоспного пенсiонера Тимофiя Степановича Соколюка з'їжджаються у вiдпустку його дiти, в селi кажуть з неабиякою гордiстю: "У Соколюкiв знову академiя зiбралася". Таки академiя - усi семеро дiтей мають вищу освiту. Дочки Тетяна, Лiза й Ольга - педагоги, Ганна i син Володимир - iнженери, Марiя - бiблiотекар, а Наталка - науковець, кандидат технiчних наук. У Великих Мацевичах Старокостянтинiвського району багато iнших хлiборобських сiмей з гiднiстю заповнюють анкетну графу про освiту. Село нинiшнє представлене грамотними господарями землi i народною iнтелiгенцiєю - агрономами i Iнженерами, учителями i лiкарями, зоотехнiками i механiками, операторами тваринницьких комплексiв. Якось у Зарiчанцi Чемеровецького району пiдрахували, скiльки вийшло iз села спецiалiстiв за роки Радянської влади, i приємно здивувалися: бiльше тисячi. А серед них професор iсторiї i доцент, десятки офiцерiв Радянської Армiї. Тепер у селi трудиться 60 працiвникiв освiти i культури, 20 лiкарiв, медсестер i фельдшерiв, бiльше 200 механiзаторiв та iн. Дивини тут нiякої - така дiалектика соцiалiстичної доби. В. I. Ленiн, характеризуючи у 1913 роцi стан народної освiти i культури царської Росiї, писав, що такої країни, в якiй маси народу настiльки були пограбованi в галузi народної освiти i знання, такої країни в Європi не залишилося нi одної, крiм Росiї. Доля тодiшнього Подiлля - яскраве цьому пiдтвердження. На територiї теперiшньої Хмельницької областi 1912 року було зареєстровано лише 8 середнiх навчальних закладiв. Здобували в них освiту 2428 учнiв. Але все то дiти великої i середньої буржуазiї, дворян, чиновникiв i духовенства. Отих 13 процентiв вiд загального числа учнiв-"дiти сiльського стану", тобто насамперед дiти куркулiв. Ще в 1887 роцi царський мiнiстр освiти Делянов видав циркуляр, за яким заборонялося приймати до гiмназiї i прогiмназiї дiтей лакеїв, вiзникiв, прачок i т. д. Початковi школи, що iснували для дiтей робiтникiв i селян, були в дуже занедбаному станi. "Пiклування" царизму про освiту народу промовисто розкриває i така офiцiйна статистика. 1911 року на утримання полiцiї в Проскуровi було витрачено 19 тисяч карбованцiв, а на народну освiту-лише 11 тисяч. Учителi Проскурiвського повiту одержували по 84 карбованцi на рiк. А в 1914 роцi на кожного жителя Подiльської губернiї за бюджетом народної освiти витрачалося... 6 копiйок. Навчалася лише третина дiтей шкiльного вiку; щоб розписатися, iз кожних ста чоловiк 85 могли поставити проти своїх прiзвищ лише хрестики; серед жiнок неписьменних було бiльше 93 процентiв. Царизмовi було вигiдно тримати народ у безпросвiтному неуцтвi, як i вигiдно те, що бiльшiсть шкiл "опiкувала" церква. Вона люто захищала пiдвалини помiщицько-буржуазного суспiльства. Тiльки Великий Жовтень, поваливши ненависний лад, зiрвав полуду з очей трудящих. Культурна революцiя, звершена у нашiй країнi за ленiнськими накресленнями, вивела всi нацiї i народностi колишньої царської Росiї на широкi магiстралi науки й освiти, об'єднала їх у братерськiй сiм'ї радянських народiв. Радянська влада широко вiдчинила до знань дверi кожному. Нинi в Хмельницькiй областi трудиться 39 тисяч фахiвцiв з вищою i незакiнченою вищою освiтою, 56 тисяч - з середньою спецiальною освiтою. Подоляни пишаються, що багато їхнiх землякiв зiйшли на верховини науки. А з-помiж них дiйсний член Академiї медичних наук СРСР, Герой Соцiалiстичної Працi Б. I. Збарський, математик, член-кореспондент Академiї наук УРСР М. Г. Чеботарьов, геофiзик i геолог, академiк АН УРСР В. О. Сельський, математик i механiк, член-кореспондент АН УРСР М. О. Кiльчевський, зоолог, член-кореспондент АН УРСР М. П. Савчук, вiдомий терапевт, академiк АН УРСР Ф. Г. Яновський, iсторик, член-кореспондент АН УРСР Ф. П. Шевченко, поет-академiк М. П. Бажан, бiолог, член-кореспондент АН УРСР П. Г. Богач... Ось уже бiльше п'ятдесяти рокiв виховують квалiфiкованих педагогiв, учених агрономiв, зоотехнiкiв, iнженерiв Педагогiчний iнститут iменi В. П. Затонського та Сiльськогосподарський iнститут у Кам'янцi-Подiльському. Нинi на Хмельниччинi працює 21 тисяча педагогiв. У вузах Хмельницької областi навчаються представники України i Росiї, Молдавiї й Естонiї, Бiлорусiї i Литви, Вiрменiї й Узбекистану... Недавно в Сiльськогосподарському iнститутi вiдбулися зустрiчi перших випускникiв. Сюди прибули академiк, одинадцять докторiв i вiсiмнадцять кандидатiв наук, три заслуженi агрономи республiки, шiстнадцять викладачiв вузiв i технiкумiв, вiсiм наукових спiвробiтникiв, дев'ять партiйних i радянських працiвникiв. Вони - з Києва, Харкова, Ленiнграда, Москви, Петрозаводська, Ростова-на-Дону, Кишинева, Ашхабада, Баку, Мiнська... З iнтернацiональної радянської сiм'ї. Кiлька рокiв тому у Хмельницькому засновано Технологiчний iнститут побутового обслуговування. Це третiй спецiалiзований вуз у країнi, який займається пiдготовкою iнженерних кадрiв з технiчних, технологiчних i економiчних спецiальностей. Для пiдготовки спецiалiстiв служби побуту запрошенi науковцi з рiзних республiк. Нинi в iнститутi навчається близько 5 тисяч юнакiв та дiвчат. У вузах Хмельниччини працює 580 викладачiв, в тому числi 10 докторiв та 235 кандидатiв наук. Всенародною любов'ю оточенi нинi вчителi. 63 педагоги Хмельниччини удостоєнi почесного звання заслуженого вчителя республiки та 1190-вiдмiнника народної освiти, майже тисячу педагогiв нагороджено орденами i медалями. Сучасному учителю-де б вiн не був, у мiстi чи на селi,- працюється з потроєною радiстю. Школи нинiшнi - то справжнi палаци з просторими класами, добре обладнаними кабiнетами, майстернями, багатими бiблiотеками. Виховується поколiння, спрагле на знання, творчiсть, яке з честю продовжує традицiї батькiв. З багатьох шкiл випускники виходять з посвiдченнями шоферiв i трактористiв, у навчально-виробничих бригадах беруть участь бiльш як 33 тисячi учнiв. Вихованцi нинiшнiх шкiл захоплено працюють як в гуманiтарних, так i в гуртках кiбернетики i радiоелектронiки, телемеханiки й автоматики, операторiв радiозв'язку i ракетомодельних... Витвори розуму i рук юних були окрасою мiжнародних, всесоюзних i республiканських виставок. Так, вишивки та картини вихованцiв Хмельницького Палацу пiонерiв експонувалися в США i Японiї, прилади кам'я-нецьких радiоелектронiкiв - у Москвi, їхня дiюча модель квантового генератора i дiючi моделi ракет, виготовленi учнями Вишнiвчицької середньої школи Чемеровецького району,- у Києвi. 27 профтехучилищ областi готують гiдну трудiвничу змiну: щороку випускають 9 тисяч спецiалiстiв. Союз науки з життям вигартував армiю нової, соцiалiстичної iнтелiгенцiї в усiх ланках народного господарства. I вона, ця iнтелiгенцiя, несе на своїх знаменах передовий досвiд, наукове умiння господарювати, творити красу i достаток. Хмельниччина - спiвучий край. Усе тут напоєне пiснею: i гiлка вишнева, i свiжа борозна, i серце людське. Вiрно береже воно в собi непомеркнi народнi перлини, закохано спiває про сьогодення оновленого Подiлля. То чи дивина хiба, що в областi нинi працює 10 тисяч колективiв художньої самодiяльностi, 140 тисяч аматорiв розкрилюють свої таланти, дарують людям прекрасне. Лише за останнi двадцять рокiв на республiканських оглядах 300 колективiв Хмельниччини стали переможцями. ...Як пiдкуповують Iскрометний танець, натхненнi обличчя юнакiв i дiвчат, краса i сонячнiсть у пластицi тiл! Це виступає Хмельницький самодiяльний народний ансамбль "Веселка". Веселковi дороги у захоплюючий свiт мистецтва пролягли i для ансамблю "Днiстрова хвиля" Кам'янець-Подiльського цукрового заводу, Лiсоводiвського сiльського хору i танцювального ансамблю "Золоте колосся", Зарiчанського духового оркестру, Славутського самодiяльного театру - всiх 40 аматорських колективiв областi, якi з гордiстю носять наймення народних. А духовий оркестр Iзяславського районного Будинку культури удостоєний звання заслуженого духового оркестру республiки. Велику популярнiсть у подолян i далеко за межами областi завоював лауреат премiї iменi Миколи Островського ансамбль Хмельницького мiського Палацу пiонерiв "Подолянчик", яким понад десять рокiв керує хореограф Юрiй Гурєєв. Живодайне свiтло несуть трудiвникам Хмельниччини 1500 клубiв та Будинкiв культури. Вони стали центрами розвитку народних талантiв, улюбленим мiсцем дозвiлля трудiвникiв, горнилами великої виховної роботи. Справдi масовим стало для подолян кiномистецтво - творiння кiнематографа пропагують в областi 1320 кiноустановок. I тут мимоволi виринає паралель з минулого. До революцiї на всю губернiю був лише один клуб i один кiнотеатр. Про "дiяльнiсть" Кам'янець-Подiльського клубу бiльш нiж переконливо писала газета "Одесский листок": "Мiський клуб, що свято береже традицiї бiльшостi росiйських клубiв, являє собою закусочно-розпивочний заклад з безперервною карточною грою". Театру в областi фактично не було. А тепер ось уже бiльше тридцяти рокiв натхненно несе в маси свiтле мистецтво Хмельницький обласний український музично-драматичний театр iменi Г. I. Петровського. В його творчiй бiографiї полум янiють iмена визначних митцiв - народних артистiв СРСР А. М. Бучми, Г. П. Юри, М. I. Литвиненко-Вольгемут, I. С. Патор-жинського, Ю. В. Шумського, О. Г. Крамова, якi в рiзний час виступали тут. Окрасою подiльської сцени є заслуженi артисти УРСР Н. I. Колосникова, Е. Г. Колчинський, Г. К. Фiгурський, I. С. Жулкевський, В. М. Калiнiна. Вони створили цiлу галерею повнокровних, самобутнiх образiв, стали щирими вчителями самодiяльних акторiв. Обласний ансамбль пiснi i танцю "Подолянка" пiд керiвництвом заслуженого артиста республiки Г. А. Даткова став улюбленцем широкої аудиторiї. Обидва професiональнi колективи показували своє мистецтво на сценi Кремлiвського театру в Москвi. В естетичнiй освiтi трудящих, у розвитку їхнiх обдаровань велика заслуга Хмельницької обласної фiлармонiї, музичного i культосвiтнього училищ, чотирьох дитячих художнiх i 28 музичних шкiл; музичнi школи та їхнi фiлiали працюють у Пасiчнiй, Лiсоводах, Маковi, Самчиках, у Грицевi й Смотричi. Глибокi коренi на Подiллi декоративно-ужиткового мистецтва. У самобутнiх майстрiв керамiки виросли П. П. Бiлоокий i Т. К. Матущак, iмена яких вiдомi далеко за межами областi. Особливо цiкавий дивосвiт виробiв заслуженого майстра народної творчостi УРСР О. Я. Пирiжок з Адамiвки Вiньковецького району. Великою шаною користується вiдомий рiзьб'яр з Кам'янця-Подiльського А. М. Бiдункевич. Неоцiненне духовне багатство подолян - 2273 бiблiотеки з книжковим фондом у 23 мiльйони томiв. Це в 150 разiв перевищує книжковий фонд дореволюцiйних бiблiотек Подiлля. А тепер друковане слово стало добрим порадником доярки й агронома, учителя й механiка, робiтника й iнженера. Хмельницьку обласну бiблiотеку Iменi М. Островського, яку очолює заслужений працiвник культури УРСР Р. В. Нагорна, нагороджено Ленiнською ювiлейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президiї Верховної Ради Союзу РСР, Ради Мiнiстрiв СРСР i ВЦРПС. Обласнiй дитячiй бiблiотецi iменi А. О. Жданова, яку очолює заслужений працiвник культури УРСР Т. А. Александрова, присвоєно звання закладу вiдмiнної роботи. Соцiалiстична розкрилена дiйснiсть покликала до життя новi свята i обряди. Хмельниччина - одна з областей, де звичаї i ритуали радянського сьогодення прищеплюються i творяться особливо любовно, цiкаво, поетично. По-новому тепер святкують весiлля i днi народження, проводи до армiї i свята повнолiття, пам'ятне уславлюють ветеранiв працi i благословляють юнь на трудовi шляхи. Недарма фiльм українських кiнодокументалiстiв "Коровай наш, коровай..." про радiснi обжинки у Великiй Бубнiвцi Волочиського району знайшов визнання i у зарубiжного глядача - вiн демонструвався в Парижi i Монреалi. Багата скарбниця подiльської iсторiї, полум'яний лiтопис днiв нинiшнiх - музеї Хмельниччини. Iсторичний музей у Кам'янцi-Подiльському, Хмельницький обласний краєзнавчий, Лiтературно-меморiальний музей Миколи Островського в Шепетiвцi, а також понад 100 народних музеїв. В областi налiчується бiльше 1700 iсторичних, мистецьких та архiтектурних пам'яток. Ранiше, в час дореволюцiйний, якщо хтось iз селян передплачував газету, про нього мовили з особливим пiдтекстом: "Вiн виписує газету". А в звичайному подiльському селi нинi одержують бiльше 3000 примiрникiв газет i журналiв. На Хмельниччинi жив I плiдно працював один iз зачинателiв української радянської байки - Микита Годованець. Цей край уславляють у своїх творах поети Iван Рибицький i Микола Федунець, Григорiй Храпач i Людмила Савчук, прозаїки Аполлiнарiй Мацевич, Василь Баженов, Микола Сумишин, Бронiслав Грищук. Натхненно звучать про Подiлля пiснi мiсцевих композиторiв Iгоря Краєв'янова, Бориса Слюсаря, Роберта Суров'яка, Василя Кравчука, Аркадiя Трояна. Знане тут i за межами Хмельниччини щире мистецтво художникiв Олександра Кисельова, Сергiя Кукурудзи, Михайла Андрiйчука. Лiтературно-мистецькi сили Хмельниччини гуртуються навколо обласних газет "Радянське Подiлля" i "Корчагiнець" та двадцяти районних газет. Лiтератори i митцi Подiлля, прагнучи прислужитися радянському народовi своїм талантом, надихаються щасливою радянською дiйснiстю. Як тут не скажеш схвильовано й гордо: не меркнути ясi духовних обрiїв твоїх, Хмельниччино! Красо України, Хмельниччино мила... Земле, увiнчана пишним колоссям, де радiснi сурми заводiв бринять, мов пiснi життєстверднi... Земле, Хмельниччино рiдна... Пiд синiм склепiнням небес Батькiвщини квiтне краса твоя й не переквiтне. I так висявають барвистi веселки - над Случчю, над Бугом, Днiстром i Горинню, над щедрими нивами i над гаями... То не веселки - то усмiхи щирi людей твоїх славних! Щасливо й натхненно живуть вони в братствi, зiгрiтi промiнням священного сонця. Це партiя Ленiна сонце дала неохмарне. Велике, безсмертне. Й це сонце свiтитиме вiчно. |